| Олександр Степанович Лапко народився 21 вересня 1946 року в селі Іллінка Томаківського  району Дніпропетровської області. З дитячих років його улюбленим захопленням, як і багатьох дітей, було копіювання чужих малюнків. Поступово воно привело хлопчика в художню студію Центрального Будинку культури міста Марганець. З того часу Олександр серйозно займається малюванням, часто затримується в художній студії до пізнього вечора. У 1962 році після закінчення восьмого класу Іллінської (тепер Добронадіївський НВК) середньої школи Олександр Лапко вступає на живописне відділення Дніпропетровського державного художнього училища. Першими його «педагогами» стали художники-пересувники: В.Г.Перов, І.Є.Рєпін, В.А.Сєров і інші. Пізніше, на 4-5 курсах, він побував у Москві і Ленінграді, де відкрив для себе імпресіоністів, давньоруське мистецтво, іконопис, що дало поштовх до вивчення монументального живопису, якому молодий художник навчається у Московському вищому художньо-промисловому (раніше Строгановське) училищі (1967 – 1973) в майстерні професора В.Ф.Бордиченка. Після закінчення училища працював « по спеціальності», оформив по особистих ескізах і проектах ряд визначних об’єктів в різних містах країни і в різних техніках (розпис, мозаїка, вітраж). Член Спілки художників СРСР (1982). У 2001 році відбулося його знайомство з оптинським ієромонахом Афанасієм, спілкування з яким справило на художника велике враження. У Олександра Степановича виникло бажання виконати роботи на біблійні мотиви. Після відвідування Єрусалиму він вирішує написати велику серію тематичних полотен по Новому Завіту (на цей час їх уже написано до двох десятків). Творчу діяльність О.С. Лапко поєднує з педагогічною – викладає академічний малюнок і живопис в московській Школі архітектури та дизайну. З 1976 року він висталяється на всесоюзному, республіканському, зональному рівні (в даний час є постійним учасником всіх виставок Московської Спілки художників). У 2000 році в Москві відбулася персональна виставка його живопису. Роботи Олександра Степановича знаходяться в приватних колекціях Росії, України та Греції. |
Шлях художника, пилигрима, філософа – це завжди щось невідоме, невідоме навіть для нього самого. Чим цікавіше і ризикуючіше рухається
в загадковому непередбаченому просторі, розшукуючи провідну ниточку, вірну стежину, яка повна переживань, проблисків і знову незрозумілого незадоволення. Проте, якщо доля прихильна до художника, то його розвиток цілеспрямований, коло замкнене, завитки гармонійно привертають витки пошуків і поступового руху. Заглиблюючись у візуальний ряд творів Олександра Степановича Лапка, виконаних в різні роки, перш за все відчуваєш, що вільний вибір художника, його творче сприйняття часу і простору прямо пов’язане з особистим розумінням формальних способів, змістовних і естетичних переваг автора. Розуміння «початок» і «пам’ять» особливо важливі для Олександра Степановича і мають принциповий взаємозв’язок. Початок виступає як почуття земної родини, світле бачення дитинства і юності? Пам’ять супроводжує художника в якості постійної духовної субстанції, в якій трансформуються питання до себе і спроби на них відповісти. Звідси наскрізне, до кінця невимовлене повернення в творчості до свого початку, джерела, незалежно від фабули того чи іншого полотна. Світосприйманню Олександра Степановича початково властиві уявлення і казковість, що проявляються як в станкових живописних і графічних творах, так і в роботах в архітектурі в якості художника-монументаліста. Можна сказати, що його мислення часто доторкується кола езотеричних поглядів нашого часу. І тоді стають пояснювальними етапні переходження художника. Шлях Олександра Лапка від натурних рішень, в яких жанри портрету і пейзажу відіграли важливу роль в збагаченні колоритного досвіду, через своє осмислення біблейської і євангельської міфології до «міражів», монументальним картинам-притчам теперішнього періоду, робляться тоді прозорими для споглядання і прочитання. Творчому методу художника наявні шукання в області синтезування форм і образів. В цьому плані руху кольорових форм в його полотнах, то логічно, то інтуїтивно організованих світлом, наповнене символічним змістом. З одного боку, художник намагається зберегти площини як стіни, в цілому, з другого – нерідко використовує вибруючий рухомий мазок, в якому проглядається перероблений досвід імпресіоністів. На сьогодні Олександр Степанович Лапко виділяє в своєму творчому русі три періоди, що виглядає цілком об’єктивно. Дійсно, в ранніх роботах він в основному концентрувався на формальних, просторо-композиційних завданнях. В цих полотнах переважали пошуки в обмеженій кольоровій палітрі, яка часто доходить до аскетичної монохромності. Інколи художник звертався до досвіду з експресивним кольором, як , наприклад, в автопортреті початку 1990-х років. Тим не менше вже в той період Олександр Степанович обережно, але в повному осмисленні занурюється в коло духовних тем особистого «Я». Другий важливий етап (приблизно з 1995 по 2008 рік) характеризується захопленням біблейно-християнською тематикою і створенням цілого циклу триптихів і окремих полотен на цю тему. Ці твори відрізняються зрілістю композиційних прийомів, багатозначною ясністю образів, символічним колоритом – від перебільшеного кобальтового, серебристого кольорового звучання до ніжно-золотистого, охристо-розовуватого зі стриманими гарячими спалахами. Відчуття від даних багатофігурних композицій близьке до почуття соборності, яке з’являється під час заглиблення у давньоруський живопис. Цикл робіт під спільною назвою «Міражі» художник відзначив як новий, третій період в своїй творчості. Це свого роду філософські фантазії, сни, видіння, які налаштовують на повільне сприймання і осмислення, на медитацію. В них проявляються архетипи, які асоціюються з різними культурами і епохами; вони візуалізовані самостійною авторською живописною мовою. Саме тому в такому контексті проглядається національна нота в творчості художника, уміючого співпереживати широко, всеоб’ємно, космічно. В серпні 2012 року Олександр Степанович відвідав свої рідну школу. Художник подарував шкільному музею картину «Погляд у минуле». |
